20 лютого українці вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років.

Пропоную вам  прочитати інформацію про ці події та переглянути відеоролики за посиланням

https://www.youtube.com/watch?v=qa3oDq-ZlOE

https://www.youtube.com/watch?v=mgVBEkj240s

https://www.youtube.com/watch?v=rlO2NADtEME

Зима, що нас змінила

21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Європейську Україну! Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна - це Європа», «Ми-вільні» «Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

22 листопада 2013року заява  влади призупинити підготовку до підписання угоди про Євроінтеграцію сколихнула народ України. По містах почали збиратися студентські протестні акції.

Тим часом Партія регіонів та «Український вибір» на підтримку уряду Януковича  звозить людей зі сходу на антимайдан у Маріїнський парк Києва. Під будинком Уряду України відбулися зіткнення міліції та «тітушок» з мітингувальниками. Понад 1000 бійців Беркуту розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі із застосуванням сльозогінного газу. Прихильники євроінтеграції України відбили дві атаки силовиків і відтіснили їх в бік готелю «Дніпро».

У ніч проти 30 листопада близько четвертої години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося до 400 протестувальників, їх оточили озброєні бійці «Беркуту» та здійснили розгін мирного протесту, застосувавши силу. Були застосовані вибухові пакети. Побитих, поранених протестантів прихистив Михайлівський Золотоверхий собор, у якому оперативно розгорнуто медичну службу, операційні блоки.

Збурення в суспільстві наростає. І вже 1 грудня  півмільйона обурених діями влади українців зібрались на Всеукраїнське Віче. До них приєдналися європейські дипломати. Опозиційні сили створюють Штаб Національного Спротиву – координаційний центр Євромайдану.

Хроніка подальших днів свідчить про ще більше наростання всенародного гніву. Після двох місяців мирних протестів підтримка мітингувальників зростала.

19 січня 2014 року у Києві на Народному Віче зібрались десятки тисяч мітингувальників, що висловили своє обурення ухваленню «Законів 16 січня». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами. Беркутівці застосували спецзасоби і, незважаючи на мінусову температуру повітря, водомет.

Події, що відбулися з 19 по 22 січня 2014 року на Майдані, ще називають «Кривава водохреща», або «Вогнехреща». Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

22 січня на вулиці Грушевського перші загиблі.

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок.

Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю.

20 лютого: «Кривавий четвер»

Проти мирних мітингувальників кинули Внутрішні війська, спецпідрозділ «Беркут», на дахах будинків розмістили снайперів, завозили проплачених «тітушок».

Близько 9-ї ранку Майдан перейшов в наступ і, не зважаючи на шалений обстріл снайперами, швидко повернув всі втрачені 18-го числа позиції і розширив контрольовану зону.

Вони йшли голіруч проти озброєних вишколених беркутівців. А у них під ногами зривалися світло-шумові гранати, довкола свистіли кулі.  Бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували спецзасоби, декого розстрілювали впритул, захоплювали і добивали поранених.

На що мітингувальники «відповіли» камінням, бруківкою, яку розбирали прямо з-під ніг, петардами, та «коктейлями Молотова». Із засобів оборони у мітингувальників були тільки саморобні дерев’яні щити,  дерев’яні палиці, барикади, створені з підручних матеріалів  та палаючі автомобільні шини і  їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ..

Найбільш жорстоке та криваве протистояння відбулось на вулиці Інститутській, де, переважно від куль снайперів, загинуло більш ніж півсотні повстанців.

Почались масові розстріли мітингувальників. За різними даними в День скорботи 20 лютого загинуло від 70 до 100 українців.

Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупили свободу для мільйонів українців.

21-22 лютого – повалення режиму Януковича. Він, наче щур, вночі погрузив на кілька «КАМАЗів» нагарбоване у свого народу майно та втік до Росії.

Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

Ці люди – справжні герої. Вони загинули як герої і проводжають їх як героїв. В кожному районі, кожному місті й селі зупиняються процесії, що везуть домовини з тілами загиблих, і місцеві люди, навіть серед пізньої ночі, зі свічками в руках, в дощ і холод, зі слізьми на очах віддають останню шану героям.

Давня лемківська пісня «Пливе кача по тисині» у виконанні гурту «Пікардійська терція» стала тугою, смутком, не офіційним жалобним Гімном України. Під цей пісенний щем, його багатоголосся тисячі українців прощалися з «Героями Небесної Сотні» і тепер цей твір повів наш народ у  пам’ять про тих, хто навічно впав на Майдані за нашу свободу.

21 листопада 2014 року президент України Петро Порошенко підписав указ про присвоєння Героям Небесної Сотні звання Героя України.